Відкриваючи провадження у справі за позовом фізичної особи до приватного виконавця про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа підсудна цьому районному суду, оскільки позов пред’явлено до відповідача як до приватного виконавця, а не як до фізичної особи, а тому справа повинна розглядатися за місцем здійснення ним професійної діяльності приватного виконавця, а не за місцем його реєстрації як фізичної особи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення й передав справу для розгляду до іншого районного суду за встановленою підсудністю, роз’яснивши норми ЦПК України щодо територіальної підсудності.
Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача визначена у ст. 27 ЦПК України.
Частиною 6 ст. 187 цього Кодексу передбачено, що в разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Положеннями ч. 9 цієї статті визначено: якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідач у справі, яка переглядається, не є суб’єктом підприємницької діяльності, а є приватним виконавцем, який здійснює незалежну професійну діяльність.
Висновок суддів про те, що приватний виконавець здійснює професійну діяльність, а тому позов має бути пред’явлений за місцем здійснення цієї діяльності, неправильний, а застосування апеляційним судом аналогії норм процесуального права є безпідставним.
Процесуальна помилка судів полягає утому, що вони не розрізнили підсудність справи за скаргою на дії / рішення державного / приватного виконавця, які подаються згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, від справи, пов’язаної з цивільно-правовим спором, а саме про відшкодування сум за нормами ЦК України
Законом не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців, арбітражних керуючих, чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 757/53167/18-ц (провадження № 61-22938св19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91554892.