Вступ
Інститут позовної давності, як правило, є достатньо дослідженим як на науковому, так і на практичному рівні, і тому не викликає значної складності при застосуванні судами. Проте, застосування позовної давності у різних категоріях справ має свої особливості. На нашу думку, за останній час найбільш актуальною сферою суспільних відносин, яка потім знаходить свій розвиток у судових справах, є кредитні правовідносини. У вказаній категорії справ за останні десять років кілька разів змінювалась судова практика вищих судових інстанцій, приймалось нове законодавство. У зв’язку з тим, що за останній час Верховний Суд напрацював нову практику у кредитних правовідносинах, в тому числі стосовно застосування позовної давності, є актуальним узагальнення даного питання на підставі існуючих правових позицій.
Загальні тези про позовну давність
Як зазначено у ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Скорочена або більш тривала позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
По суті, позовна давність виступає певним проявом правової визначеності, яка в свою чергу є елементом біль широкого поняття - «верховенства права». Важливо також пам’ятати, що ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, України взяла на себе зобов’язання забезпечити процедурні гарантії справедливого судового розгляду для кожного, проти кого висунуте кримінальне обвинувачення та для кожного, хто потребує вирішення спору щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Саме по собі існування строків позовної давності є обмеженням права на доступ до суду. Але, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженню, при чому держава користується певною свободою розсуду у даній сфері (справа «Наталія Михайленко проти України»).
У рішенні по справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», ЄСПЛ зазначив, що такі строки [позовної давності] мають кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Отже, існування позовної давності як таке не є несумісним з Конвенцією і покликано дисциплінувати учасників певних правовідносин для заявлення своїх претензій. Водночас, строк позовної давності надає можливість особам передбачати наслідки своєї поведінки та поведінки інших осіб, і розраховувати на досягнення (недосягнення) певного результату.
З рештою, застосування або незастосування позовної давності має бути належним чином обґрунтовано національними судами, оскільки від цього залежить дотримання державою своїх міжнародних зобов’язань в частині забезпечення права на справедливий судовий розгляд.
Основна частина
1.1. Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
1.2. Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. справа № 444/9519/12).
Так, у пунктах 59, 60 вказаної постанови, Верховний Суд зазначив, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
З рештою, касаційний суд дійшов висновку, що оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Позивач звернувся до суду з позовом 24 грудня 2012 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Отже, висновок апеляційного суду про сплив позовної давності за вимогами позивача, включно з вимогою за процентами, по суті є правильним.
У пунктах 66-68 вказаної постанови Верховний Суд зробив висновок, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.
Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів за період … позовна давність не може бути застосована. А тому вказана вимога є необґрунтованою.
Такий висновок зроблений Верховним Судом за результатом аналізу законодавства і викладений у пунктах 69-81 постанови. Зокрема зазначено, що за змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.
Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.
Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.
За обставинами даної справи, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитною карткою. Відповідач заперечив проти позову і просив застосувати позовну давність, оскільки останній платіж був здійснений ним 09.11.2012 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у травні 2017 року. Рішенням місцевого суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позову банку відмовлено, у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Під час перегляду справи у касаційному порядку Верховним Судом зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим.
Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.
Встановивши, що строк дії виданої картки - до липня 2014 року, Верховний Суд дійшов висновку, що пред’явивши позов в травні 2017 року, банк дотримався строку позовної давності, а висновок судів про пропуск банком позовної давності суперечить положенням статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України.
За обставинами даної справи, підприємство звернулось з позовом до банку про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі їх невідповідності вимогам частини 2 статті 5, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про іпотеку», статті 203, 215 Цивільного кодексу України.
Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено. Постановою апеляційного суду рішення місцевого господарського суду скасовано, і позов задоволено частково. Так, стосовно одного з договорів іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності у зв’язку із внесенням до договору змін.
Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що враховуючи те, що порушення сторонами вимог статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку» було допущено саме в момент укладення спірних договорів іпотеки, то саме в цей момент підприємство повинно було знати про те, що в силу положень Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Аналогічний висновок щодо застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України та визначення початку перебігу позовної давності викладений у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13.
Висновок суду апеляційної інстанції про переривання перебігу позовної давності, у зв'язку з внесенням змін до договору іпотеки за №2893 є помилковим, оскільки згідно з статтею 261 Цивільного кодексу України та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.09.2014 у справі №915/1437/13, саме з моменту укладення спірного договору іпотеки позивач повинен був знати про його невідповідність вимогам законодавства і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства. Укладенням сторонами додаткових угод до оспорюваного договору іпотеки сторони врегульовували свої правовідносини за таким договором, проте не можна вважати, що такими додатковими угодами сторони усували у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним і відповідно такі додаткові угоди не можуть бути підставою для переривання позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору.
За обставинами даної справи, фізична особа звернулась з позовом до банку про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки. Банк за зустрічним позовом просив стягнути з боржника суму заборгованості.
Переглядаючи дану справу у касаційному порядку Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив: чи було волевиявлення боржника на погашення такого боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії, касаційний суд скасував судові рішення у справі і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Узагальнення підготував суддя Приазовського районного суду Запорізької області Євген Діденко
_03_03.png)
